"Для деяких це останній шанс, рятувальна соломинка, — каже Головний лікар обласного наркологічного диспансеру Василь Кручаниця,  — Зарано ще говорити про остаточні висновки. Однак я особисто бачу, що ці люди виглядають вже через кілька місяців зовсім по-іншому. Близько половини з них вже влаштувалися на постійну роботу і готові повернутися у нормальне русло життя".

Україна посідає перше місце у Європі за темпами поширення ВІЛ-інфекції. Здається після цього факту вже ніяких цифр не потрібно. За два десятиліття, починаючи з 1987 року в нашій країні офіційно зареєстровано понад 140 тис. ВІЛ-позитивних людей (за даними міжнародних експертів їх насправді не менше 440 тис. осіб) . Зокрема лише у минулому році — 18 963 нових випадків захворівших на ВІЛ-інфекцію. Звісно це тільки сухі цифри до яких всі ми вже звикли і вона не лякає, не обтяжує і навіть вже не примушує замислюватись — а що ж далі?
Однак якщо говорити про Закарпаття, то СНІД тут люди сприймають подеколи як міфічну хворобу з іншої планети. Справді в нашій області здається не все так погано на фоні країни чи світу: з моменту реєстрації першого випадку інфікування ВІЛ в Закарпатській області відомо про 297 таких випадків. Власне діагноз СНІД встановлено 66 особам, 49 з них знято з обліку. Причина — смерть…

 

Але офіційні дані — це тільки один бік медалі. Скільки насправді хворих остаточно невідомо. Якщо підраховувати за різними методиками, то їх може бути реально у 5 чи навіть 10 разі більше. Непереконливо? Зауважу, що найчастіше ВІЛ-інфікованих осіб у нас в області виявляють серед … вагітних жінок. Саме вони зобов’язані здавати кров на ретельний аналіз. Звідси і береться така статистика: за 8 місяців 2009 року в Закарпатській області зареєстровано 26 нових випадків інфікування ВІЛ, серед них 10 дітей, які народили жінки з ВІЛ.
На щастя, далеко не всі малюки у майбутньому захворіють. Через 18 місяців після народження у деяких з них зникають антитіла ВІЛ у крові і їх знімають з диспансерного обліку. Однак нині у Закарпатті живе 21 дитина у якої діагноз ВІЛ у стадії підтвердження, чотирьом встановлено діагноз СНІД, а ще у трьох важкі клінічні стадії розвитку хвороби — їхнє життя не врятувати…

 

Тож чи можна казати, що проблеми епідемії СНІД/ВІЛ на Закарпатті не існує? Так, поки що ця хвороба не набрала шалених обертів. Як вважає головний лікар обласного наркологічного диспансеру Василь Кручаниця це пов’язано з багатьма факторами. В першу чергу через те, що в нас не "прижилася" тотальна наркоманія серед молоді. Можливо це наш "гірський" менталітет, можливо інші чинники. Утім розслаблятися не можна — життя не стоїть на місці. Тим паче у інших регіонах України картина зовсім не така заспокійлива — вона просто вбивча. "Хоча наша область виглядає як найбільш "благополучна" у цьому плані, однак йде тенденція до певного зростання кількості наркозалежних, а відповідно і побічних хвороб", — каже лікар-нарколог.

 

СНІД і наркозалежність — досить взаємопов’язані речі. Сьогодні на обліку в обласному диспансері з діагнозом ВІЛ перебуває 167 чоловік — 27 з них інфікувалися саме при вживанні наркотиків ін’єкційним шляхом. І немає у нас, у наших дітей якогось особливого імунітету проти наркотиків та інфекції. Проблема може грянути одного разу несподівано — як грім серед чистого неба. І що тоді?
 
Замісна терапія — як профілактика
 
Не слід забувати: серед наркозалежних на Закарпатті 40% — ВІЛ-інфіковані. На обліку у обласному наркологічному диспансері нині перебуває 224 наркозалежних особи, з яких 142 споживають ін’єкційні наркотики (переважно опіати). Це найважча для лікування категорія хворих і переважна більшість з них — це люди від 15 до 35 років. Давно стало зрозумілим – одними лише репресивними методами від наркотиків не відучиш. І коли в нашій країні нарешті визнали, що наркоманія — це хвороба, постало питання про реабілітацію, повернення залежних людей у суспільство.

 

Програм створено чимало. Однак однієї уніфікованої форми лікування досі не знайдено. Медичний досвід свідчить, що більше половини хворих, які пройшли комплексне лікування знову повертаються до старого навіть через рік-два. Виходить замкнене коло?

 

В Україні нині вже два роки діє новий для нас різновид наркологічної допомоги – замісна підтримуюча терапія (ЗПТ). Варто сказати, що впроваджувати її у життя було досить важко, адже існує чимало противників цієї терапії. Справа у тім, що при лікуванні залежності використовують синтетичні препарати, що мають властивості … дії наркотику. Тобто практично одним наркотиком лікують потяг до іншого — клин клином. Але в цьому є певний сенс. Ще у 1964 році американський професор Вінсент Доул застосував препарат "метадон" для допомоги людям з опіоїдною залежністю. Через деякий час у 80% добровільних пацієнтів значно покращився стан здоров’я, вони перестали купувати наркотики на вулиці, а згодом більшість з них повернулася до звичайного життя. Нині у світі близько мільйона осіб є пацієнтами замісної терапії.

 

Препарати, що використовуються у ЗПТ не викликають різких змін у свідомості та наркотичного сп’яніння. Людині більше не потрібно щоденно шукати де і за що купити чергову дозу, вона не тягне все з сім’ї, не йде на злочин, може вчитися, працювати, навіть виховувати дітей. Тобто отримує реальний шанс на повернення. Погодьтеся немало. Особливо активно почали впроваджувати цю терапію з початком епідемії ВІЛ/СНІД. Адже людина більше не потребує контакту з кримінальним світом та своїми "колегами" по шприцу. А значить суттєво знижується шанс інфікування ВІЛ, вірусними гепатитами, передозувань, абсцесів тощо.

 

"Слід сказати, що замісна терапія — не панацея, — каже Василь Кручаниця. — Але один з реальних варіантів допомоги залежним від опіоїдних наркотиків. Хоча може бути застосована лише приблизно для 20% всіх наркоманів". Людині має бути не менше 18 років, вона регулярно і довгий час споживає нелегальні ін’єкційні опіати. Також обов’язковою умовою є те, що попередні спроби лікування були невдалими. Ще одне з показань — ВІЛ-інфекція.

 

З квітня 2008 року ЗПТ впроваджується на Закарпатті. Нині 32 пацієнта проходять цей курс  (10 чоловік отримують препарат еднок (бупренорфін) і 22 – метанол). Препарат у вигляді таблеток вживається один раз на добу, не потрібно більше колоти вени. А після вживання опійні рецептори блокуються і "вуличні наркотики" більше не діють. 
 
"Для деяких це останній шанс, рятувальна соломинка, — каже Василь Кручаниця. — Зарано ще говорити про остаточні висновки. Однак я особисто бачу, що ці люди виглядають вже через кілька місяців зовсім по-іншому. Близько половини з них вже влаштувалися на постійну роботу і готові повернутися у нормальне русло життя".
Так, ще одна з умов програми — обов’язкове працевлаштування. В європейських країнах навіть прорахували економічну доцільність ЗПТ. Можливо звучить трохи цинічно, однак це також говорить про те, що програма є дієвою і повинна існувати як варіант лікування практично невиліковних… Аби ці люди більше не були лише тягарем для суспільства, а могли працювати, не скоювати злочинів, не бути розповсюдниками важких хвороб.         

З 1 жовтня відділення ЗПТ має відкритися у Мукачеві (із розрахунку на 10 осіб) та Хусті (на 10 осіб) на базі районної поліклініки. Це робиться для того, аби людям було легше отримати допомогу за місцем проживання і одночасно вплинути на ситуацію із розповсюдженням "вуличних наркотиків" у регіонах…
 

 

Витяг зі статті Олександра Ворошилова, ХайВей

постiйна адреса статтi: http://zakarpattya.net.ua/ua_news_47378.html